Не питай,

як стирається

у строфі моїй наш майбутній час.

В небесах загубився птах –

свій політ стрімкий не побачить він за літа літань.

Не кажи,

що банальний сум,

що ховає час правду в глибині,

що життя людське – все в ілюзіях,

що не охолов камінь у теплі.

Говори,

що солодкий хліб і проста вода

зголоднілим нам.

Що любов, як була сліпа,

то й донині так – не прозріє, ні.

Тільки раз нам дається шанс

втамувати біль, залишити світ

Таїна – де і як

із-під ніг попливе земля.

მთარგმნელი:ოქსანა ლოზოვა